Нелегкий шлях Дмитра Яворницького до звання академіка.

 

Частина І. Вісім кроків до магістерського ступеня

Здійснити наукову кар`єру практично завжди нелегко.

Але з якими труднощами довелось йти до магістерського ступеню майбутньому академіку Д.І. Яворницькому – вражає.

Дмитро Яворницький народився в бідній родинi малограмотного сiльського дяка на Слобожанщині. Шлях вiд сільського хлопця з бiдної родини до академiка був пройдений, перш за все, завдяки його надзвичайній наполегливості i жаги до знань, частiше усупереч, ніж завдяки обставинам.

Навесні цього року виповнилось 120 років, як Д.І. Яворницький захистив магістерську дисертацію. Це відкривало йому доступ до університетських кафедр, про що Дмитро Іванович мріяв з юнацтва.

Пращури Дмитра Яворницького у п’яти поколіннях були священнослужителями, за наполяганням батьків він навчався в Харківському духовному училищі, а потім у семінарії. Але, зрозумівши, що це не його покликання, оскільки з дитинства вабила історія, двадцятидворічному Д. Яворницькому вдалося вступити до Харківського університету на історико-філологічний факультет. Навчатись було важко: не маючи грошей він переживав «i голоднi днi, i холоднi ночi».

Незважаючи на незгоди, Д. Яворницький показав себе дуже талановитим студентом – вже на другому курсi навчання Дмитро Іванович обрав темою своїх досліджень історію козацтва, яка на той час майже не вивчалась.

Пiсля закiнчення унiверситету у 1881 роцi, його, як винятково обдарованого студента, залишили позаштатним стипендiатом для пiдготовки до професорського звання (зараз це аспiрантура). Молодий історик остаточно вирiшив присвятити себе науці. Свою мiсiю він вбачав у тому, щоб «знати правду про запорожцiв та ту правду свiту повiдомити».

На той час кар`єра науковцiв складалась з наступних етапів: за два роки стипендiати здавали екзамен на ступiнь магiстра за рядом предметiв, а потiм готували до захисту магiстерську дисертацiю. Пiсля успiшного захисту дисертацiї, вони могли претендувати на кафедру при унiверситетi.

В цей час Дмитро Яворницький, крiм того, що пише багато статей, починає читати в Харковi та iнших мiстах України й Росiї авторськi лекцiї про козацтво. Вони мали величезний попит, зали були завжди переповненi.

Але через обрану тему молодого науковця чекали неприємностi. Попечитель харкiвського навчального округу генерал-лейтенант Максимович в категоричнiй формi йому заявив: «Вашi запорожцi нам не потрiбнi. Пишiть про Фiнляндiю.» Але молодий iсторик проявив принциповiсть i вiдмовився змiнити тему. Через це його позбавили стипендiї та оголосили «полiтично неблагонадiйним, сепаратистом та українофiлом».

Так на значний час загальмувався шлях вченого до професорського звання. І далі були численні спроби захистити дисертацію.

СПРОБА 1.

1885 р. Не зважаючи на позбавлення стипендії та звинувачення в політичній неблагонадійності, які молодий історик сприймав важко, навіть захворів на запалення мозку, він готувався до здачі магістерських іспитів при Харківському університеті. Але це йому не вдалось.

СПРОБА 2.

У 1886 роцi, переїхавши жити до СПб, Д. Яворницький мав плани здати магiстерськi екзамени i захиститись у Києвi. Щодо цього він планував звернутись до професора Володимира Антоновича, керiвника київської школи iсторикiв-документалiстiв, а якщо це не вдасться, то, навiть, поїхати до Галичини i отримати ступiнь доктора iсторiї «заграничного унiверситету», – про ці плани він пише близькому другові етнографу Якову Новицькому.

Ці плани не реалізувались.

СПРОБА 3.

У 1888 роцi вчений знову пише другу Я. Новицькому: «Летом из Петербурга не еду никуда, ибо решил приступить после каникул к магистерскому екзамену. «Запорожье» будет диссертацией» (мається на увазi монографiя 1888 року видання «Запорожье в остатках старины и преданиях народа»). За рецензiєю Дмитро Iванович звернувся до професора В. Антоновича, надiслав йому примiрник: «мне нужны указания на промахи и недостатки, а не похвалы и панегирики».

Знов не склалось.

До 1891 року Дмитро Iванович працює в багатьох архiвах, накопичує матерiали, читає лекцiї в Спб та iнших мiстах.

Але у 1891 роцi за наказом мiнiстра освiти I. Делянова Д. Яворницькому у категоричнiй формi заборонено викладати в навчальних закладах «за тенденцiйне виявлення в лекцiях антипатiї до московської iсторiї й уряду i пристрасть до iсторiї Малоросiї».

Це був практично кiнець кар`єри. Вчений був змушений залишити СПб. Далi були три роки перебування в Середнiй Азiї, куди друзi влаштували «неблагонадiйного» вченого чиновником з особливих доручень при туркестанському генерал-губернаторi.

СПРОБА 4.

1895 рік. До питання складання магiстерських iспитiв та захисту дисертації Дмитро Iванович повернувся одразу пiсля закінчення його «трирiчного заслання», як сам вiн оцiнював свiй перiод роботи в Середнiй Азiї.

Вчений звертався одночасно щодо цього питання в декiлька унiверситетiв. Про захист в центрi iмперiї, в СПб або Москвi, годi було й думати, але позитивну вiдповiдь вiн отримав з провiнцiї – з Казанського та Варшавського унiверситетiв.

Д.І. Яворницький для складання іспитів обрав Варшаву, оскiльки вiн змiг знайти там роботу чиновником при Казеннiй палатi, розмiрковуючи наступним чином: «Положим я получу i магістра, i доктора, а чи дадуть же менi кафедру, – це ще хто зна. А тут (у Варшавi) як не дадуть, то у мене i без того служба є. Як не дадуть менi кафедру, то я тодi подякую пана Рудченка i поїду собi туди, де менi Бог город укаже. Тольки поки мiнiстерством просвiщення управля Делянов , здається менi, я нiчого доброго не побачу на цiй працi.» (з листа Д. Мордовцеву. Лютий,1895 р.)

Вже в той же рiк в листi друга Г. Маркевича вчений пише: «Вместо Запорожья я очутился в столице ляхов Варшаве. В Варшаву я приехал ни больше, ни меньше, как с целью держать магистеркий екзамен и защититить диссертацию… К екзамену меня уже допустили, диссертацию мою (второй том «Истории запорожских козаков») приняли…»

Проте у Варшавi, хоча вчений і здав магістерські екзамени, захисту теж не відбулось.

СПРОБА 5.

В кiнцi того ж 1895 року теж до Д. Мордовцева вчений пише, що має плани читати лекцiї в Москвi, а захистити дисертацiю в Києвi у Володимира Антоновича i подати на захист «Вольностi запорозьких козаков». Плани залишились теж не реалізованими.

У 1896 роцi вчений переїжджає жити до Москви. За допомоги визначного росiйського iсторика В.Й. Ключевського вiн влаштувався приват-доцентом в найпрестижнiшому унiверситетi Росiйської iмперiї – Московському. Але сам життя в Москві вчений називає «Московським ярмом».

СПРОБА 6.

В цей час Д. Яворницький знов повернувся до думки захиститися в Казанi, оскiльки i в Московському унiверситетi через українофiльство його знову сприймали насторожено й вороже. Але i в Казанському унiверситетi, розглянуши магiстерську дисертацiю Д.I. Яворницького на засiданнi ради факультету 5 грудня 1897 р. бiльшiстю голосiв (вiсiм проти двох) не допустили до публiчного захисту.

З листiв 1898 року до друга видавця Кесаря Бiлиловського дiзнаємося, «Корш дуже прийняв моє горе через те, що мою дисертацiю не прийняли в Казанi. Вiн менi виявив усi iнтриги, якi велись супроти мене i назвав менi усiх моїх ворогiв. Тепер вiн от що каже: їде вiн до Петербурга за придсiдателя екзаменацiйної комiсiї i з тим, що хоче мене провести у петербурзькому унiверситетi. Тiльки це «саме найсекретне incognito». Вiн у мене спитав дозволення, i я здався на його розум. Хай що хоче, те й робе, а менi, iстинну правду тобi сказать, тепер аж байдужесенько, чи мені дадуть магiстра, чи не дадуть» – – це СПРОБА 7. Знову НЕВДАЛА.

СПРОБА 7

В 1900 роцi Дмитро Iванович пише до Львова, звертається до професора Михайла Грушевського, з питанням про можливiсть захисту дисертацiї при Львiвському унiверситетi, де М. Грушевський очолював кафедру української iсторiї. Вiн писав, що до захисту планує надати друге виправлене та доповнене видання першого тому його монографiї «История запорожских козаков», «по новим джерелам, що їх нiхто iз українських iсторикiв не бачив». А також вчений пише, що хотiв би пiсля захисту залишитись жити i працювати в Галичинi, «знайти собi тамечки яку-небудь працю у якiй-небудь гiмназiї».

Невiдомо, що саме вiдповiв професор М. Грушевський, але i у Львовi захист не вiдбувся.

СПРОБА 8

Натомiсть, навеснi 1901 року в Казанi таки ВIДБУВАЄТЬСЯ ЗАХИСТ дисертацiї Дмитра Iвановича Яворницького на ступiнь магiстра росiйської iсторiї. Це сталося 29 квiтня 1901 року при iсторико-фiлологiчному факультетi Казанського унiверситету.

За спогдами сучасників Д.І. Яворницький виступив з блискучим вступним словом, яке присутнi зустрiли бурхливими оплесками. Офiцiйнi опоненти вченого – професори Н.Смирнов, Н.Фiрсов та Д. Кiрсанов одноголосно вiдзначили велику наукову важливiсть дослiдження, наявність цiнних матерiалiв, але всi троє дорiкали Яворницькому за iдеалiзацiю козацтва та недостатньо критичне ставлення до джерел. Як свiдчить один з кореспондентiв того часу, Яворницький доволi успiшно захищався «находчиво обьясняя опонентам …нередко с чисто малороссийским юмором».

Диплом магiстра вчений отримав 27 лютого 1902 року.

Таким чином не тiльки здiйснився довготривалий шлях офiцiйного визнання Яворницького як вченого-iсторика, але й офiцiйного визнання його поглядiв на iсторiю козацтва.

Але захист дисертацiї не принiс вченому бажаної кафедри в унiверситетi. А кiлькiсть годин, що вiн викладав як приват-доцент в Московському унiверситетi, була мiзерною. Тому Дмитро Iванович прагнув розпрощатися з Москвою i переїхати в Україну, адже в Московському унiверситетi вiн не мiг розраховувати стати професором. Дмитро Iванович читав московським студентам «необов’язковий» курс з iсторiї Малоросiї та Запорожжя, що не давало можливостi йому здобути вчене звання професора.

Проте, в неофiцiйних колах вченого широко називали «паном професором», «шановним професором», «нашим професором», що свiдчить про його високий авторитет в українських iнтелектуальних колах.

Другу I. Рєпiну вiн пише в цей час: «Я по-прежнему нищий… Двадцать шесть томов (тобто книжок) трудов я напечатал, имею ученую степень магiстра русской истории, а мне нет того, что назвается служебным успехом. Працюй аж до згину, i немає нiкому дiла до тебе…»